ПРІЗВИЩЕ

Гарне прізвище? Ще б пак! Одного з тих, хто його прославив, міжнародний Goodman вважає близько спорідненим - по батьківській лінії. Спорідненість ця є настільки прямою й кровною, що впадає не тільки в очі, але й у вуха - оскільки пояснює родинну музикальність загалом і стильові вподобання зокрема.

 

БЕНІ ГУДМАН ТА ЙОГО ЧОРНО-БІЛА МУЗИКА

 

Бенджамін Девід Гудман, у подальшому іменований по-родинному - просто Бені, народився 30 травня 1909 року в Чикаго. Його батьки емігрували в Країну великих можливостей з Росії - й правильно вчинили, оскільки, якщо комусь вже судилося стати джазменом, то його батьки просто-таки зобов'язані забезпечити дитині святу можливість виконати волю Божу.

 

Походження Бені мав по-пролетарські правильне - батько його працював на швацькій фабриці. Невідомо, чи подобалося це Бені, чи він вважав би за краще, щоб його батько був співвласником General Motors, але доля не помиляється - через 53 роки ця обставина відіграє вирішальну роль у питанні, кого з джазових королів запросити на гастролі до СРСР - Луї Армстронга чи Бені Гудмана. Залишається лише здогадуватися, ким був батько Армстронга, але поїхав Бені - Хрущов у питаннях походження був суворим та принциповим.

 

Дехто запевняє, що Гудман навчався класичному кларнету в музиканта симфонічного оркестру Чикаго Франца Шоппа, деякі - що в синагозі. Кого в зв'язку з цим вважати недоброзичливцями, зрозуміло не відразу, але навчили дитину чудово. У дванадцять років відбувся його дебют як кларнетиста, а в чотирнадцять запаморочення від успіхів змусило кинути школу, щоб пустощі з фізикою та геометрією не відволікали від серйозної справи. Серйозною справою в Америці вважався джаз. Бені та його кларнет повністю на ньому й зосередилися - на тім його різновиді, який вважався новоорлеанським стилем. У шістнадцять, не спитавши ані атестата про середню освіту, ані записки від батьків, його взяв до свого оркестру Бен Поллак. У дев'ятнадцять Бені вперше записав сольний виступ на радіо, в двадцять - пішов від Поллака й перебрався до Нью-Йорка. Працював скрізь, де тільки можна було - на Бродвеї, на радіо, в студіях відомих музикантів. Кларнетистом Бені був винятковим, тож його кларнет впізнавали одразу. І дуже скоро він ставав візитною карткою будь-якого оркестру, в якому грав. "А, це той, де Бені Гудман!" - обізнана публіка здіймала брови й гучніше вмикала радіо. У 1932 Гудман вперше потрапив у чарти з записом He's Not Worth Your Tears. 1934 року було укладено контракт з Columbia Records, і незабаром Бені міцно затвердився у гарячій десятці, практично не зникаючи з неї ані на день. Ain't Cha Glad, Riffin the Scotch, O Рарру, I Ain't Lazy, I'm Just Dreamin до нестями захоплювали музикальних нью-йоркців, забезпечуючи ажіотажний попит на платівки й зліт рейтингів радіостанцій. Справи йшли настільки добре, що Гудман зважився створити власний музичний гурт з 12 осіб, що поєднав, на думку фахівців, "експресивний імпровізаційний стиль чорного джазу з дисциплінованою точністю агри в ансамблі". Після цього справи ще краще - в липні 1934-го Гудман та гудманівці опинилися на першій сходинці хіт-параду із записом інструментальної композиції Moon Glow. І закрутилося: контракт на участь у щотижневій танцювальній радіопрограмі Saturday Night Let's Dance з радіокомпанією NBC, ще вісім хітів у ТОП-10 разом з Columbia Records, зміна студії на RCA Victor - у гонитві за грубими грошима - ще п'ять хітів, національне турне, контракт на півроку концертів на батьківщині - в конгресі-холі Чикаго, ще 15 хітів у ТОП-10, у тому числі номери It's Been So Long, Goody-goody, The Glory of Love, These Foolish Things Remind Me of You та You Turned the Tables on Me (усі - з вокалом Елен Ворд). Оркестр Бені Гудмана став постійним учасником радіосеріалу The Camel Caravan, а незабаром відбулися перші кінозйомки оркестру. Але все це - самі лише факти, а суть була в тому, що 21 серпня 1935 року розпочалася ера свінгу. І відкрив її Бені Гудман своїм історичним концертом у Palomar Ballroom поблизу Лос-Анджелеса. Мабуть, публіка чекала свінгу, а свінг чекав на Бені, щоб разом із ним завоювати Америку. Найсмішнішим є те, що чорний свінг обрав білого Бені. У другій половині 30-х свінг перетворився на короля Америки, а Бені - на короля свінгу. Деякі його твори на той час уже вважалися класикою (Stompin At The Savoy, Let's Dance, Don't Ве That Way і суперхіт Sing, Sing, Sing). Він знявся у фільмі Swing Kids, і тепер публіка впізнавала його вже не тільки за звучанням кларнета. Проте поставала одна перепона - Бені хотів, аби разом з ним свінг грали найкращі, а найкращі були "позначені сажею". Чорних музик не бракувало, але вони грали свою музику окремо, своїми чорними бендами, і не з кожним білим вискочкою ладні були мати справу. Білим же, у свою чергу, і без того проблем вистачало, щоб у сегрегованій Америці встановлювати ще й правила гри на музичних інструментах. Але Бені славився ослячою впертістю та небажанням зважати на жодні правила, включно з арифметичними. У серпні 1936-го він почув гру Лайонела Гемптона в клубі "Парадайз" у Сан-Педро - за Гемптоном уже котилася слава "найшвидшого" ударника світу. Після виступу Гудман, чорний ударник Гемптон, чорний піаніст Теді Уїлсон та білий ударник Джин Круппа протягом двох годин імпровізували, а вранці зробили свій перший спільний запис. Склад цей увійшов до історії джазу як "Квартет Бені Гудмана". Зроблені ним записи - класичний приклад звучання combo ери свінгу. Вокалістка Ела Фітцджеральд, яка вивела ще одну композицію Бені на перше місце в хіті-парадах, диригент та аранжувальник Флетчер Хендерсон, який допомагав йому глибше зануритися в душу свінгу, назавжди сплели музику Гудмана з її чорним корінням. Результат унеможливлював будь-які розмови про доцільність. Расові бар'єри було зламано в межах одного окремого музичного стилю - свінгу. Так розпочалися "чотири прекрасні роки з Бені", як називав цей період на схилі віку Гемптон - на той час уже патріарх і визнаний геній.

 

А що то були за роки! Тріумфальні гастролі в Paramount Theater у Нью-Йорку, а потім в "Карнегі Холі", зйомки у фільмі Hollywood Hotel, 6 хітів у 1937-му, 14 - в 1938-ому, серед іншого - палка інструменталка Sing, Sing, Sing (With а Swing), що згодом увійшла до Зали слави Grammy. Тоді ж Бені розпочав і паралельну кар'єру виконавця класики, записавши "Кларнетний квінтет" Моцарта з Будапештським струнним квартетом, виконуючи нові роботи Бартока ("Контрасти", 1938), Копланда, Хіндеміта та інших.

 

Проте успіх часто розлучає людей, що разом його створювали. У 1939-ому від Гудмана ідуть Джин Круппа і трубач Гарі Джеймс, який співпрацював із квартетом, - звичайно, для того, щоб заснувати власні бенди. З боків його потискають активні Арті Шоу та Глен Міллер. У 40-му Бені хворів так, що навіть змушений був розпустити свій оркестр. Проте і цього року на його рахунку 8 хітів, у тому числі And the Angels Sing, що також увійшов до Зали слави Grammy.

 

Бені повернувся на Columbia Records, і в листопаді з'явився в бродвейському мюзиклі Swingin' the Dream з новим колективом - секстетом. Шоу проіснувало недовго, але принесло Бені Гудману лідер-хіт березня 1940-го - Darn That Dream. У 40-і гармати гриміли так, що музи принишкли навіть в Америці. Бені збирав і розпускав оркестри, записував платівки, знявся в декількох фільмах, створював хіти, брав участь у бродвейському ревю Seven Lively Arts. У квітні 1945-го його альбом Hot Jazz опинився в списках знову заснованого хіт-параду ТОП-10. Того ж року один з трьох його хітів ледь не став у ньому першим - то був Gotta Ве This or That, в якому вокалістом виступив сам Бені Гудман! Однак чи то часи були лихі, чи то легендарна запальність і фантастична упертість Бені спрацювали проти нього, але сталого колективу він не мав - задовольнявся тим, що збирав тимчасові гурти для гастрольної та студійної діяльності.

 

У листопаді 1950-го Columbia Records випустила альбом Carnegie Hall Jazz Concert. В його основі був концертний запис 1938 року, доби гудманівського тріумфу. Вважається, що він має найбільші продажі серед джазових альбомів усіх часів.

 

1952-го року хітом номер один стає наступний альбом - Jazz Concert No. 2. Але й він був, по суті, віддзеркаленням минулої слави - його зібрали на основі записів радіотрансляцій 37-го і 38-го.

 

Свінг стрімко втрачав популярність у Америці. Гудман намагався експериментувати з іншими жанрами, але особливого успіху не досяг. Час від часу чудове минуле надсилало Бені вітання - в 1956-му, наприклад, ще один альбом-перевидання потрапив у ТОП-10 - саундтрек біографічного фільму "Історія Бені Гудмана", в якому Бені зіграв Стів Аллен, але за кадром звучав його власний кларнет. Проте Бені не збирався перетворюватися на живу легенду. Йому спало на думку нести світло всім народам світу, які чули про свінг, але не власне свінг. організував світове турне, в яке взяв із собою кілька невеликих гуртів. Кульмінаційним моментом стала подорож до Москви. Спонсором при цьому виступив уряд США - вочевидь, сподіваючись, що гудманівський свінг додасть кілька градусів до хрущовської відлиги.

 

Концерт оркестру Бені Гудмана в Москві відбувся 1962 року в Палаці спорту ЦСКА. В столиці Союзу на нього чекали тисячі людей, що не могли навіть повірити у своє щастя. Славетний, великий, геніальний! Найкращий кларнетист усіх часів і народів! Син робітника швацької фабрики, врешті-решт! Тож нарешті ми почуємо, що це, дізнаємось, як це, зрозуміємо, з чим то їдять, цей свінг... Але зась!

 

КДБ, стурбований піднятим довкола приїзду Бені "хворим ажіотажем", підготував тому гідну зустріч. Справді, казна-що могло вийти з тих гастролей. Адже аплодуватимуть, кричатимуть, захоплюватимуться. Ще букет, боронь Боже, піднесуть іноземцям. Якби то були ще іноземці які-небудь пристойні - болгари, чехи, хай навіть монголи. Але ж американці! ЦРУ! Реальні вороги, Кубу тримають за горло, Хіросіму скинули, а тепер ось і нам прислали - вчитимуть нас, як музику грати! Провокувати підлабузництво і космополітизм! У нас своєї музики повна консерваторія! Але ж і не заборониш - політика партії, відкритість і співробітництво! Шкода, нема на вас товариша Сталіна, той би показав вам увесь цей джаз за Полярним колом!

 

Світлі КДБешні голови знайшли, звісно, рішення, не допустили провокації. У міські каси квитків на Бені Гудмана майже не надійшло - мало не всі вони поширювалися установами серед перевірених товаришів з класовим чуттям і пролетарською самосвідомістю, готових у будь-яку мить дати відсіч. Марно американський провокатор Гудман Бені зі шкіри рвався, щоб влаштувати шабаш у радянській столиці - навіть одвічне російське "Полюшко-поле" зіграв на своєму кларнеті, розраховуючи, мабуть, на овацію. Перевірені товариші не піддалися. Хрущов залишив зал після першого відділу. Решта досиділи до кінця, але Бені від цього не полегшало. Провокація зірвалася. Гудман та його оркестр забралися геть до своєї Америки.

 

Там у новому, 1963-му, році на Бені чекала радісна зустріч - студія RCA Victor організувала студійне відродження "Квартету Бені Гудмана" у складі його самого, Джина Круппа, Теді Уїлсона та Лайонела Гемптона. Як наслідок альбом Together Again! також потрапив у хіт-паради й викликав захоплення публіки - хай навіть і з деяким ностальгічним присмаком, але незважаючи на це, живий та щирий.

 

Останнім альбомом за життя був Let's Dance (1977) - телевізійний саундтрек, нагороджений джазовою Grammy. Він прожив 77 років, зазнав фантастичної слави, пережив декілька періодів забуття різної глибини й сили, падав і піднімався з кожною своєю композицією, і назавжди залишився найкращим кларнетистом в історії джазу. Добре життя, мабуть. Може, вся справа у прізвищі?

ГАРНА НОВИНА ВІД GOODMAN'а

Бостонська вечеря - бестселер від GOODMAN

Стейк-хаус GOODMAN продовжує радувати своїх гостей унікальними пропозиціями. Цього разу наш сезонний сет «Бостонська вечеря» настільки припав до смаку гостям, що ми не змогли відмовити собі у задоволенні зробити вам невеликий подарунок. 

детальніше >>



Телефон: (044) 592 31 45
вул. Жилянська, 75, БЦ "Євразія
© 2004 УК "АРПИКОМ" Усi права захищенi